ІІ ЗАСІДАННЯ ШМО ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОГО ЦИКЛУ

29 грудня відбувся семінар-практикум вчителів природничо-математичного циклу.

     Висоцька О. М. запросила всіх до методичної майстерні, де познайомила слухачів із проблемою формування в учнів мотивації до навчання. 

     Мазур М. В. провела майстер-клас на тему "Проектні технології навчання як шлях до формування предметної компетентності".

     Учитель фізики Чудна Г. М. провела майстер-клас з елементами тренінгу, чергуючи різні види діяльності.

 

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

       Мотивація – одна із головних умов реалізації навчально –  виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому.      

Основне завдання школи – навчати і виховувати дітей, забезпечити їх протягом навчального періоду якісними знаннями, які вони могли б успішно реалізувати в майбутньому. У нинішніх умовах перед сучасною школою, як українською, так і зарубіжною, постала проблема втрати інтересу учнів до навчання. Демотивація виражається в типовій скарзі вчителів: «Учні не хочуть учитися, батькам байдуже, як навчаються їхні діти». Ще якихось два-три десятиліття тому це питання не стояло так гостро. Школа мала найбільший важіль впливу на дитину — контроль (читай: примус), який виражався в оцінці на уроці та суворій перевірці з боку батьків. Нині оцінкою злякаєш мало кого з учнів, так само, як і батьків.

На сьогоднішній день вирішується проблема зацікавленості школярів до навчання, над якою працюють провідні педагоги та психологи сучасності. Відомо, що найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Мотивацію в навчанні можна вважати державою під назвою УСПІХ. Природа успіху така, що, відчувши її солодкий смак один раз, людина прагне повторити це відчуття багатократно.

  Під мотивацією розуміють сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості.

Мотивація — це інтереси, потреби, прагнення, емоції, переконання, ідеали, установки, які спонукають учня до діяльності. Мотивація сприяє появі в учня навчальної ініціативи й любові до навчання, спонукає його діяти з максимальною енергією в різних навчальних ситуаціях.

Існує кілька теорій мотивації діяльності людини, але для вчителя важливо одне: опанування способами створення на уроці такого навчального середовища, у якому б учні відчували внутрішню потребу вчитися. Це може бути за умови, коли учень самостійно ставить перед собою цілі й докладає зусилля для їхнього досягнення.

Проблеми мотивації навчальної діяльності та дитячих інтересів

Успіхи в навчанні та вихованні дітей прямо залежать від мотивації, тобто наявності значущих і діючих стимулів до засвоєння знань і придбання визначених особистісних якостей.

Численні складності у сфері навчальної мотивації обумовлюються низкою обставин:

·         до кінця не відомі всі мотиви, у силу яких діти різного віку та з різними індивідуальними особливостями включаються в навчання, спілкування, стають зацікавленими у придбанні нових особистісних якостей, знань і вмінь;

·         над мотивами навчання дітей замислюються дорослі, котрі вже не пам'ятають справжнього стану справ у дитинстві й можуть тільки здогадуватись про справжні мотиви дитячої поведінки;

·         серед самих дітей існують величезні індивідуальні розходження - те, що є значущим для одного, не представляє інтересу для іншого;

·         сама мотивація виявляється ситуаційно мінливою, а те, що підходить для стимулювання навчальних і виховних інтересів у одних ситуаціях, може бути неадекватним в інших.

 Таким чином, одна з головних задач у навчанні та вихованні - навчитися практично впливати на мотивацію дитини та звести до мінімуму фактори, що знижують її.

Умотивованість у навчанні можна розуміти як особисту зацікавленість учня в одержанні знань і вмінь.

 Мотиви навчання - це психологічна характеристика інтересу учня до засвоєння знань і власного розвитку.

Коли ми говоримо про мотивації дитини, то не можемо обійтись без такого поняття, як дитячий інтерес. Інтереси мають універсальне значення в житті дитини.

Торндайк стверджує: «Усе, що ми робимо в житті, навіть найбільш неприємне, ми робимо з інтересу (нехай навіть негативного, наприклад, остраху неприємностей)».

З вищевикладеного стає ясно, що нічого не вартий інтерес дитини до роботи, якщо її стимул - покарання чи очікування нагороди. Ось чому нагорода й покарання в чистому вигляді у школі марні та шкідливі. Психологічне покарання - це бездарний педагогічний засіб, тому що воно викликає острахи, і значить, у цьому випадку поведінкою керує страх.

Існує психологічне правило переходу природних інтересів (їх багато) до інтересів прищеплених, виховання яких і є головною метою (інтерес до життєвих справ, наук тощо).

Щоби предмет нас зацікавив, він повинен бути пов'язаний із чим-небудь приваблюючим нас, уже знайомим, але він повинен містити в собі й нові форми діяльності. Зовсім нове й зовсім старе не здатне зацікавити нас. Крім того, щоб співставити новий предмет й особисте ставлення до нього учня, треба зробити його вивчення особистою справою учня. Інакше кажучи, до нового дитячого інтересу треба йти через уже існуючий дитячий інтерес.

Правила використання дитячого інтересу

1. Обов'язково має бути присутній зв'язок між усіма предметами курсу - це запорука єдиного навчального інтересу, згуртування навколо єдиного стрижня (зазвичай називається «міжпредметними зв'язками»).

2. У навчанні доводиться вдаватись до повторення, хоча це найбільш непсихологічний прийом: якщо людина автоматично намагається сприймати ту саму інформацію, їй стає нудно, і може сформуватись негативна установка на цю інформацію. Тому викладання повинно бути концентричним: вивчення предмета варто будувати таким чином, щоб у можливо короткий строк і у спрощеному вигляді він був пройдений у повному обсязі. Потім уже треба повернутись до того ж, але не для повторення, а для розширеного й поглибленого вивчання, що включає безліч нових фактів, узагальнень і висновків, тому що тільки нове про старе може зацікавити нас.

3. Навчання варто проводити в безпосередній близькості від життя, показуючи, як те чи інше знання можна практично використовувати та застосувати в реальності.

Чинниками зниження мотивації навчання виступають:

·             неправильний підбір вчителем навчального матеріалу, що призводить до недовантаження чи перевантаження школярів;

·             невміння будувати стосунки з учнями;

·             недостатньо диференційований підхід вчителя;

·             низький рівень знань школяра;

·             не сформованість прийомів самостійної роботи в учня;

·             негативні приклади товаришів, що мають вплив на дитину;

·             неадекватна самооцінка учня, сформована ще до початку навчальної діяльності чи в умовах шкільного навчання ;

·             стійка спрямованість учня на які-небудь види позашкільної діяльності, що дістала назву "компенсаторної мотивації" ;

·             переживання, що не пов'язані з навчальною діяльністю, тобто різноманітні психотравмуючі ситуації  ;

·             певні індивідуально-типологічні особливості дитини, а саме: тип темпераменту, астенічні стани різного походження (підвищена втомлюваність і понижена працездатність) …

·             особливості розвитку учнів: вікові (наприклад, у підлітків спостерігається «гормональний вибух» і нечітко сформоване відчуття майбутнього); статеві (у дівчаток 7—8 класу знижена вікова сприйнятливість до учбової діяльності у зв'язку з інтенсивним біологічним процесом статевого дозрівання, раннє статеве життя); індивідуальні (наприклад, можливий недостатній розумовий розвиток учня, тощо);

·             негативне (байдуже) ставлення учня до вчителя;

·             негативне (байдуже) ставлення вчителя до учня;

·             брак особистісної значущості предмета;

·             непродуктивність учбової діяльності;

·             нерозуміння (неприйняття) мети навчання;

·             страх перед школою.

Шляхи  формування позитивної мотивації навчання:

1. Спеціальна організація навчальної діяльності, що реалізується за допомогою створення навчально-проблемної ситуації.

2. Доступність змісту навчального матеріалу, що пропонується вчителем на уроці.

3. Використання на уроках елементів гри; цікавий виклад матеріалу.

4. Постійне створення та "підкріплення" ситуації успіху в учінні (наприклад, позитивна реакція на будь-який прояв відповідального ставлення дитини до виконання своїх навчальних обов'язків).

Мотивація досягнення успіху - позитивна мотивація. Якщо людина мотивована саме так, то перед початком справи вона має на увазі досягнення чогось конкретного, позитивного. В основі її активності є надія на успіх і потреба в досягненні успіху. Такі люди зазвичай упевнені в собі, у власних силах, відповідальні й активні, їх вирізняє наполегливість у досягненні мети, цілеспрямованість.

Мотивація уникнення невдачі — негативна мотивація. Якщо людина мотивована саме так, то її активність спрямована на уникнення зриву, покарання, негативного оцінювання з боку оточуючих, невдачі. Взагалі в основі цієї мотивації покладені ідея уникнення та ідея негативних очікувань. Розпочинаючи справу, людина з такою мотивацією вже заздалегідь боїться можливого негаразду, думає про можливі варіанти уникнення цієї гіпо­тетичної невдачі, а не про шляхи і засоби досягнення успіху. Люди з такою мотивацією зазвичай характеризуються підви­щеною тривожністю, низькою впевненістю у власних силах. Вони намагаються уникнути відповідальних завдань. При необхідності вирішення дуже відповідальних завдань можуть впадати в стан, близький до панічного, при цьому ситуативна тривожність у таких випадках у них стає надзвичайно високою. Разом цим, це може поєднуватися з дуже відповідальним ставленням до справи.

Шляхи, способи, методи та прийоми  впливу на мотивацію дитини до навчання

1.        Необхідно вибудовувати теоретичну логіку предмета, правильно орієнтувати дітей щодо формування в них розумових дій, щоб в учнів не виникло безпорадності перед новим навчальним матеріалом. Учителю треба зробити учня співучасником навчання, а не виконавцем його волі. Мотивацією може бути окреслення перспектив вивчення теми, визначення мети вивчення навчального матеріалу, удосконалення навичок, необхідних для розв’язання проблеми, усвідомлення співучасті і взаємодії з іншими.

2.        Потрібно задіювати навчальні потреби, які в учнів уже сформовані. Учитель має добирати такий навчальний матеріал, який би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання потрібні йому для досягнення певної конкретної мети.

3.        На уроці потрібно чергувати методи і форми навчання. Різноманітність заохочує учнів до діяльності, мотивує їхню роботу. Рольові ігри, дискусії, мозкові штурми, демонстрації, проектна діяльність, створення аудіовізуальних презентацій, робота в малих групах – усе це стимулює учнів до вивчення навчального матеріалу.

4.        Перед кожним учнем треба ставити реалістичні вимоги. Вимоги учителя мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і тому втрачали інтерес до навчання. На початку вивчення теми вчитель повинен ознайомити учнів із вимогами, пояснити, чого вони мають навчитися, допомогти кожному учневі поставити перед собою цілі, яких він має досягнути. Нереальні цілі можуть призвести до розчарування і втрати інтересу до навчання. Крім того, цілі, визначені самим учнем, завжди є більш ціннісними, ніж поставлені вчителем або батьками.

5.        Ускладнювати вимоги потрібно поступово. На початку семестру вчитель має створити для учня ситуацію успіху, а потім поступово підвищувати вимогливість. Учитель не повинен забувати про диференціацію навчання. Якщо вправи включають різнорівневі за складністю завдання, то кожен учень матиме змогу відчути успіх під час виконання завдань доступного для нього рівня.

6.        Потрібно забезпечити оперативний зворотний зв'язок учителя й учня та якомога коротший термін перевірки письмових робіт. Похвала й винагорода мають бути публічними. Зворотний зв’язок служитиме стимулом, він має бути чіткий і конкретний. Треба пояснювати учневі, у чому може бути його подальший прогрес, указати на сильні й слабкі сторони виконання роботи. Бажано створити умови, за яких школяр зможе ознайомитися з кращими роботами однокласників (зачитування фрагментів роботи на уроці, організація виставки робіт, викладання всіх творчих робіт в учительському блозі тощо).

7.        Учень має очікувати на нагороду за успіх. Позитивні і негативні коментарі впливають на мотивацію. Похвала підвищує в учнів упевненість у собі, зміцнює почуття власної гідності. Учитель обов’язково повинен похвалити  слабких учнів навіть за докладені  зусилля, навіть якщо  робота є  невдалою!!!

8.        Аналізуючи (і особливо критикуючи!) учнівську роботу необхідно бути конкретним. Учень має відчути, що вчитель критикує певні невдалі сторони роботи, а не його самого. Необхідно уникати принизливих коментарів.

9.        Треба уникати жорсткої конкуренції між учнями. Конкурс викликає тривогу, що може перешкоджати навчанню. У жодному разі не можна порівнювати учнів між собою, краще порівняти нинішні досягнення учня з його попередніми. При цьому треба зосереджуватися на прогресі, удосконаленні, а не негативних сторонах.

10.     На уроках, де це можливо, необхідно залишати за учнем право обирати види роботи. Учень охоче виконує завдання, вибрані з переліку. Тому якщо альтернативні завдання формують однакові поняття, треба пропонувати учням на вибір вправи, теми для презентацій чи творчих робіт, домашні завдання.

11.     Подолати низьку мотивацію учнів до навчання можна, переглянувши методи, форми і стилі навчання.

Шляхи формування мотивації школярів до навчання та підвищення їх навчальних досягнень:

1.  Щоденна увага до кожного учня, визнання його особистості.

2. Своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

3. Формування мотивації навчання як необхідного стимулу бажання учня до навчання.

4. Перехід до інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні можливості кожного учня, повірити у власні сили.

5. Організація навчального процесу з визначенням трьох головних видів складності під час пояснення матеріалу, його закріплення і оцінювання.

6. У підготовці будь-якої теми навчальний матеріал поділяти на кілька блоків.

7. Вивчення умов, в яких виховується кожна дитина, враховування їх у навчальній діяльності.

8. Співпраця з батьками, спільне формування педагогічної культури сім’ї.

Рекомендації  щодо формування внутрішньої мотивації на уроці:

·         Вивчити особливості  вікової мотиваційної сфери.

·         Зважати на провідні вікові мотиви.

·         Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, особливо зовнішньо привабливі й цікаві, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

·         Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.

·         Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоюван­ня помилитися, одержати неправильну відповідь.

·         Заохочувати прагнення учнів до самостійної робо­ти, аналізувати під час уроку різні способи вико­нання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та, підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

·         Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, само­стійність і винахідливість у способах роботи.

·         Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

·         Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише   правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, ба­жання учня шукати та знаходити різноманітні спо­соби виконання завдань.

·         Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання.

Поради вчителю для посилення мотивації навчання учнів на уроці

1.  Створіть на уроці умови для виконання завдання різними шляхами. Дайте можливість використати малюнок, оповідь, тести, розрахункові задачі, практичну роботу, ігрові моменти тощо.

2.  Створіть психологічний клімат, за якого діти не бояться висловити помилку думку, знаючи, що то – пошук істини. Переконуючи учня, доводячи істину, не ображайте його, не зачіпайте його гідність, самолюбство. Будьте щедрі на похвалу.

3.  Система контролю знань також має враховувати індивідуальні властивості учнів.

4.  Добираючи методи навчання, не забувайте про їхню різноманітність. Запроваджуючи нові методи, пам’ятайте і про класичну дидактику.

5.  Інтелігентність – це вміння зважати на інших. Успіх, хай і не одразу, прийде до вас, якщо ви поважатимете гідність учнів, якщо не вдаватиметься до крику, гримання, якщо не „стоятимете над ними”, а йтимете поруч на шляху до знань і моральної досконалості.

 6.  Помітивши в учневі щось властиве лише йому, учитель дістає точку опори для контакту. Завжди і в усьому ставтеся до учня як до особистості. Найнебезпечніше – це вчителева зарозумілість, ілюзія власного всевладдя.

7.  Пояснюючи матеріал і контролюючи знання, використовуєте і поєднуєте різні форми навчання. Нехай учні самі обирають шлях розв’язування домашнього завдання.

 8.  Намагайтеся за будь – якої можливості використати завдання для формування особистості учня. Спрямуйте його інтерес до самого себе, на поліпшення результатів навчання.

9.  Орієнтуйте школярів, особливо старшокласників, на високий рівень самостійної роботи. Недарма Чарльз Дарвін казав, що всім, хоч трохи цінним, чого він навчився, він завдячує самоосвіті.

10.  Пам’ятаючи, що безталанних людей немає, а є зайняті не своєю справою, дайте можливість не лише сильним, а й слабшим учням реалізувати свої здібності.

11.  Хай учень побачить ваше поважне ставлення до його найпершого у житті відкриття. Переконайте його, що помилки під час творчого пошуку неминучі, отже, не слід їх боятися.

12.  Давайте учням невеличкі цікаві завдання на літо – такі, що згодом сприятимуть успішному навчанню.

13.  Відвідуйте уроки колег для вивчення психологічного клімату, взаємодії вчителя і учнів – особливо у класі, де у вас іще не все гаразд.

 14.  Спершу поставте дитині реальні вимоги, а вже потім поступово „підносьте планку”. Розвиток можливостей лише якщо вимоги відповідають рівневі розвитку учня.

15.  Навчіть учнів звертатися до довідкових матеріалів і працювати з ними, пояснивши, що це допомагатиме їм у навчанні.

16.  Уміння працювати Езоп називав справжнім скарбом. Привчіть учнів до системи у роботі - це допоможе не лише їм, а й вам.

17.  Під час тематичного контролю уникайте запитань, що надміру деталізують навчальний матеріал. Перевіряйте не лише теоретичні знання, а й уміння та загально навчальні навички.

18.  Оцінюючи знання за всією темою, враховуйте не тільки перевірочні роботи, а усі види навчальної діяльності (твори, домашні завдання, повідомлення, лабораторні роботи тощо), щоб не зневажати їхнє виховне та освітнє значення.

19.  Плануючи навчальний матеріал, не забувайте про системний підхід. Будь-який курс ґрунтується на системі, в якій поступово розкриваються поняття і закономірності.

ВИСНОВКИ

Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування в учнів мотивації до навчально – пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. Її актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановкою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно – політичного, трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах. Соціальне замовлення суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкурентно – спроможного випускника, запобігання формалізму під час оцінювання результатів праці учнів та вчителів.

Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає, що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально – пізнавальній діяльності. Формування мотивації – це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами, єдність слова, діла та активної життєвої позиції учня.

Формування мотивації навчання неможливо здійснити без урахування вікових особливостей учнів та їх індивідуальних психологічних характеристик. Це означає, що педагог повинен організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб вирішувалися завдання розвитку мотиваційної сфери на певному віковому етапі та підготовки учнів до наступного етапу розвитку особистості. У зв’язку з розкриттям резервів вікового розвитку мотивації здійснюється особистісно – орієнтований підхід до навчання.

Створення розвивального простору, в якому організація навчально – пізнавальної, науково - дослідницької діяльності учнів здійснюється з урахуванням психологічних настанов щодо формування мотиваційної сфери можлива за умови плідної співпраці педагогів зі спеціалістами психологічної служби.